Українська мова не повинна бути предметом виправдань. Чому мовні дискусії називають токсичними

Заступниця міністра культури Богдана Лаюк заявила, що відомство прагне зробити дискусії довкола української мови менш токсичними, зокрема позбутися стигматизації суржику та переходу з російської на українську. Водночас сама постановка питання про «токсичність» мовних дискусій викликає запитання: чи не плутають у Мінкульті суспільну вимогливість до використання державної мови з дискомфортом тих, хто досі сприймає українську як щось другорядне?

Про це Лаюк сказала на форумі до Дня української писемності та мови «Українська — мова вільних», повідомляє «Інтерфакс-Україна».

«Українська мова не повинна бути простором сорому. Ми прагнемо дестигматизувати суржик, дестигматизувати процес переходу із російської на українську і максимально показати його як турботливий і дбайливий», — заявила заступниця міністра.

Лаюк також розповіла про соціолінгвістичне дослідження «Мовний барометр України», яке вивчає причини зміни мовної поведінки та повсякденне спілкування українців. За його результатами, перехід на українську стає найстійкішим, коли поєднуються три чинники: особиста ціннісна мотивація, українськомовне оточення та споживання українського контенту.

Однак важливо розрізняти приниження людини за її мовні помилки чи недосконале володіння українською та вимогу поваги до державної мови. Підтримувати тих, хто переходить на українську, — безумовно, потрібно. Але сама присутність української в публічному просторі, вимога її використання у визначених законом сферах або критика зросійщення не є токсичністю. Часто роздратування такими вимогами свідчить не про надмірну агресивність мовного середовища, а про невирішений комплекс меншовартості, через який українська досі сприймається як предмет дискусії, а не природна норма.

До того ж мову не можна розвивати самими міністерствами, чиновниками й соціолінгвістичними дослідженнями. У багатьох країнах немає окремого Міністерства культури, але це не заважає їм розвивати національну культуру й підтримувати власну мову. Вирішальне значення мають якісна освіта, книговидання, кіно, музика, театр, медіа та конкурентний культурний продукт. Саме вони формують середовище, у якому українська стає мовою повсякденного життя, а не темою нескінченних чиновницьких дискусій.