Забужко пояснила, чому Україна досі залишається культурно невидимою для світу

Письменниця Оксана Забужко вважає, що від 1990-х до 2000-х років Україна зазнала інформаційно-культурної окупації з боку Росії, а держава досі недостатньо розуміє значення культури для міжнародного визнання країни.

Про це вона заявила на 12-му Київському міжнародному економічному форумі, відповідаючи на запитання, чи здійснила Україна культурний прорив.

«В 95-му році у нас була культура, в 2005-му у нас її вже не було. Ми були філіалом "большого русского мира"», – сказала Забужко. За її словами, російський вплив системно поширювався в Україні протягом десятиліття, готуючи ґрунт для її політичного поглинання. Наслідком стала й культурна невидимість України для зовнішнього світу.

Письменниця зазначила, що до повномасштабного вторгнення інтересу до української культури за кордоном бракувало. Ситуація почала змінюватися після того, як українські військові зупинили російський наступ у 2022 році. Зокрема, у жовтні того року в лондонському театрі «Омнібус» відбулася прем’єра вистави «Кассандра» за твором Лесі Українки.

Забужко наголосила, що українська культура ґрунтується на цінностях, які допомагають суспільству виживати. Саме відчуття відповідальності за власний дім, землю та родину, на її думку, відрізняє українських військових від російських.

Вона також закликала державу не нав’язувати культурному середовищу рішення згори, а підтримувати перспективні ініціативи й спрямовувати на них кошти. Як приклад письменниця навела українську музику, яка отримала більше можливостей для розвитку після запровадження квот на російськомовні пісні в радіоефірі. Ще один приклад успіху українського культурного продукту – вистава «Конотопська відьма» в театрі імені Івана Франка, на яку сформувався значний глядацький попит.

Раніше віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна заявляла, що через значну перевагу Росії в ресурсах Україна має діяти асиметрично. За її словами, попит на українську культуру є як усередині країни, так і за кордоном.

Нагадаємо, що українська культура залишається недостатньо підтриманою державою, попри її значення для національної ідентичності та протидії російському впливу. Культурні ініціативи часто залежать від грантів, меценатів, волонтерських зусиль і міжнародних партнерів, тоді як державне фінансування не завжди відповідає масштабам потреб. Проблема полягає не лише в обсязі коштів, а й у системності культурної політики: Україні необхідно підтримувати книговидання, кіно, театр, музику, переклади українських авторів і просування національного культурного продукту за кордоном. Без послідовної державної підтримки навіть успішні культурні проєкти ризикують залишатися поодинокими проривами, а не ставати частиною довгострокової стратегії посилення української присутності у світі.