Секс-скандал, справа НАЗК, бюджетні кошти. Велике інтервʼю ректора КНУ Володимира Бугрова

Київський національний університет імені Тараса Шевченка має особливий статус: його вважають головним закладом вищої освіти (ЗВО) країни і, на відміну від інших вишів, фінансують окремим рядком. Ректор Володимир Бугров заявляє про наміри балотуватися вдруге. НАЗК вказує на нібито недостовірні дані в його декларації — порушення майже на 900 тис. грн. Це не перше звинувачення за його пʼятирічну каденцію. На початку 2022-го, перед масштабним вторгненням, у мережі жваво обговорювали скрини начебто його інтимного листування зі студентками й підлеглими, повідомляє lb.ua.

Сам він називає всі претензії безпідставними і розцінює їх як спробу усунути його з посади напередодні виборів.

Ми поговорили з Володимиром Бугровим про всі ці епізоди, про стан вищої освіти і науки на тлі великої війни і демографічної кризи, а також про скандал з керівником KSE Тимофієм Миловановим.

«Я маю моральне право балотуватися. На відміну від багатьох, хто хотів би сюди зайти»

30 квітня спливає термін вашої каденції ректора — необхідно провести нові вибори. Глобально в умовах воєнного стану вони заборонені, але закладів вищої освіти це не стосується. Якщо Верховна Рада за поданням Кабміну не ухвалить іншого рішення з огляду на безпекову ситуацію. Тож перше питання дуже просте: вибори ректора в КНУ відбудуться за планом?

Мій контракт як ректора минає 29 квітня 2026 року. Це означає, що орієнтовно 28 лютого — 1 березня МОН має оголосити вибори. Швидше за все, самі вибори мають відбутися у травні — я на це сподіваюся. Також нагадаю, що 2014 року прийняли Закон України «Про вищу освіту», яким обмежили перебування на посаді ректора двома каденціями.

Ви будете балотуватися знову? 

Я планую балотуватися, оскільки маю таку можливість за законом ще на один термін. І вважаю, що маю на це моральне право. На відміну від багатьох, хто хотів би сюди зайти.

Хто ваші головні конкуренти? 

Багато хто позначає потенційне бажання. Тому я вже бачу багато зусиль, щоб збити мене з виборів. У тому числі через внесення до «реєстру корупціонерів».

Про це ми ще поговоримо докладно. Але зараз я про конкурентів — внутрішню кон’юнктуру, усе ж головний ЗВО країни. 

Поки ніхто конкретно публічно не заявив про бажання брати участь у виборах ректора.

Ви працюєте вже п’ять років. Назвіть п’ять своїх основних здобутків і п’ять провалів за час перебування на посаді. От по пунктах.

Перше — нам вдалося зберегти колектив. Якщо подивитися динаміку скорочення штату університету  за п’ять років, то вона дуже незначна.

Фото: facebook/Volodymyr Gandziura. Володимир Бугров під час наради в КНУ імені Тараса Шевченка, лютий 2020-го.

Це ми потім уточнимо, бо я тут посперечалася б. 

Друге — нам вдалося зберегти саме професійні кадри. Ми двічі на рік оголошуємо конкурси на заміщення посад вищого рівня — з доцента на професора, з асистента на доцента, завідувачів кафедр. І таких ЗВО мало. Це принципова позиція, тому що робота в секторі вищої освіти зараз не щось дуже високооплачуване, але ми даємо перспективу.

Третє — ми відгукуємося на запити держави. У 2023 році на базі Інституту публічного управління та державної служби ми відкрили дві програми: європейські і євроатлантичні студії для публічних управлінців — це такий собі аналог Коледжу Європи — і програму урядування на деокупованих територіях: щоб люди розуміли, що робити та як діяти після того, як ми звільнимо наші території.

Четверте — міжнародні напрямки. Ми відкрили на географічному факультеті магістратуру з африканських студій. Є запит: Україна має повертатися у Глобальний Південь. Ми працюємо з країнами Латинської Америки — з Мексикою, Бразилією, Аргентиною, де є великі українські діаспори.

П’яте — стимулюємо наукові дослідження. Оскільки ми дослідницький університет і за багатьма параметрами повернулися до рівня 2021 року, а в деяких його перевершили.

Тепер про п’ять провалів.

Перший — у 2022 році мали починати будівництво нового гуртожитку на вулиці Здановської і завершити його у 2024-му. Воно призупинене: виділені кошти вилучили, а знайти спонсорів на будівництво зараз надзвичайно складно.

Другий — недобудовані майстерні на Здановської, 36. Ми планували біомед саєнс хаб. Архітектуру профінансували американські й українські спонсори, але сам проєкт зараз висить.

Третє — дисбаланси в спеціальностях. Наприклад, кафедра мов Далекого Сходу: в’єтнамська мова потрібна Україні, але набір — нуль. Те саме зі слов’янськими мовами — по одному-двоє студентів. Нам вдалося змінити ситуацію з іспанською, але по багатьох мовах ні, і це велика проблема для держави.

Четверте — нам не вдається зберегти ту динаміку у фізиці й математиці, яка була раніше. Хоча фізматліцей дає перші місця на світових олімпіадах, але університетський рівень просів.

П’яте — нам не вдалося вплинути в суспільстві на розуміння важливості фундаментальної науки. Подивіться популярні серіали: там є поліцейські, прокурори, бандити, але немає хіміків чи науковців. Хоча талановитий хімік в Україні конкурентний: є компанії, які платять зарплату на світовому рівні. Але змінити цей суспільний імідж нам не вдалося, і я вважаю це великим провалом.

На які світові університети ви орієнтуєтеся — рейтинги, інші відзнаки? Конкретно.

Ми маємо понад 300 угод з європейськими університетами. Наш стратегічний партнер — університет Единбурга, з яким проводимо дослідження, зокрема в природничих науках.

Ми орієнтуємося на троїсту сукупність: освіта, дослідження і соціальність. Серед таких орієнтирів — університет Людвіга Максиміліана в Мюнхені, університет Фрідріха Олександра в Ерлангені-Нюрнберзі, університет Варшави, університети Лунда і Ліннея, університет Кельна, університет Тулузи, університет Страсбурга. Ми шукаємо партнерів під конкретні спеціальності і програми.

Які ринкові бечмарки університету?

Якщо говорити про ринкові індикатори, то їх декілька. Перше — це популярність. Університет залишається у п’ятірці ЗВО України. Ми на третьому-четвертому місцях разом з КПІ. Ще один показник — кількість зарахувань.

Університет на 200-му місці з п’яти тисяч закладів у рейтингу QS за оцінкою роботодавців. Це один з трьох найвпливовіших світових рейтингів. Це означає, що роботодавці дають позитивні відгуки. Причому ця динаміка тримається вже близько десяти років.

Фото: facebook/Володимир Бугров

А як відрізняється середня кількість наукових публікацій на викладача Національного університету та європейських університетів, які ви згадали? Чи взагалі проводите таке порівняння?

Постійно, бо маємо велику кількість спільних проєктів. Маємо чи не найбільшу кількість проєктів в Україні по Erasmus, проєктів разом з європейськими університетами.

Але є принципова відмінність. Бо у європейських університетах багато дослідницьких підрозділів, де займаються суто науковими дослідженнями. У нас же науково-педагогічні працівники. Вони в першу чергу викладають в аудиторіях.

Якщо брати відсоток наукових статей, то порівняно з європейськими університетами в нас цей показник нижчий. Але багато залежить від конкретних спеціальностей.

Наприклад, наші хіміки і фізики мають статті в журналах, які входять до родини Nature. А це highest level. Наші фізики, кафедра ядерної фізики і фізики високих енергій, кафедра квантової теорії поля і космо-мікрофізики працюють у колабораціях CERN.

Усе ж уточнимо. Серед досягнень ви зазначили, що зберегли колектив. Але ми знаємо, що дуже багато педагогів після вашого рішення повернутися в офлайн 2023 року вирішили залишитися за кордоном. Особливо це негативно вплинуло на скорочення кадрів в Інституті філології — на 60 %. 

Насправді скорочення було десь до 20 %. І не лише в ІФ, а й на мовних кафедрах інших підрозділів. Але це дуже великий інститут. Плюс так склалося, що філологія у нас — це жіноча галузь. Жінки з дітьми виїхали. І коли ми прийняли рішення виходити офлайн, так, багато хто залишився в Європі.

«Кількість аспірантів-чоловіків 25+ зросла. Але не кардинально»

Як зросла кількість аспірантів-чоловіків віком 25 років плюс? Бо в Комітеті Верховної Ради з питань освіти та науки заявляють про стрімке зростання кількості таких аспірантів, які насправді ухиляються від військової служби. 

Аспіранти віком 25 плюс — це природне явище. Бо людина вступає до університету в 17 років.

Але нині кількість аспірантів-чоловіків 25+ таки зросла?

Не кардинально. Десь на 12–13 %. І серед них є також військовослужбовці. Загалом це понад тисяча осіб, але безпосередньо категорії 25+ — близько 400. І на вимогу керівництва й відповідних підрозділів за всіма ними здійснюється постійний контроль.

Як ставитеся до ініціативи нардепів на законодавчому рівні скасувати право на відстрочку для аспірантів 25+?

Напевно, ця ідея правильна, бо ми бачили певні зловживання в одному запорізькому виші, інших ЗВО. З іншої сторони — кількість аспірантів фіксується в Єдиній державній електронній базі. Тому просто змінити, штучно збільшити її кількість неможливо.

Плюс має бути постійний контроль за навчанням таких аспірантів. У нас він є. Тому, можливо, у нас немає такої кількості тих, хто хотів би використати аспірантуру як місце ухилянства.

Як на практиці відбувається цей контроль?

По-перше, перший рік аспірантури навчальний. Якщо людини немає, вона не прийшла, на аспіранта поширюються всі ті самі вимоги, які є для бакалавра чи магістра. Не склав сесію — тебе відраховують за академічну заборгованість.

Чи є якісь цифрові докази того, що такі аспіранти реально навчаються? 

Ми ж працюємо в аудиторіях. Лише початок другого семестру з огляду на холодну зиму був онлайн. Тобто лише з 26 січня по 28 лютого. А вже з 1 березня ми повертаємося в аудиторії. Це стосується всіх бакалаврів, наших коледжів, магістрів й аспірантів — усіх.

Фото: facebook/Володимир Бугров

У 2029 році по абітурієнтах буде «дірка».

Багато молоді зараз або вже виїхало, або виїжджатиме. Як з огляду на це буде змінюватися кількість абітурієнтів? 

Це фундаментальне питання. Направду ми повинні бути реалістами. Згадую, як на «Новій країні LB.ua» Елла Лібанова абсолютно чітко, як компетентний науковець, говорила про ці виклики. Є статистика для школярів, відвідуваності, народжуваності.

2029 рік буде, так би мовити, gap-діркою, тому що також передбачено перехід від 11-річної до 12-річної школи. І до цього вже треба готуватися. Це має бути державна політика.

Бо суто об’єктивно кількість абітурієнтів зменшується. І з цим треба працювати системно. Бо, наприклад, перший курс — це приблизно 3,5–4,5 тисячі студентів разом з контрактниками. Це досить велика кількість. Саме тому зараз активно розвиваємо магістерські програми, на які запрошуємо і власних випускників, і з інших університетів.

Які спеціальності можуть опинитися під загрозою скорочення?

Парадоксально, але під загрозою можуть бути саме ті спеціальності, які критично потрібні державі. Наприклад, інженерні. Дивіться: сьогодні ми набираємо на хімію більше студентів, ніж чотири наступні за нами університети разом, які мають сильні хімічні школи. Але тут нічим тішитися. Позаминулого року це 120 вступників, минулого — 90. І ці спеціальності об’єктивно в зоні ризику.

Другий блок — лінгвістичні спеціальності. Але тут є важлива обставина: коли Україна повністю вступить до Європейського Союзу, то кожна мова країни-члена ЄС буде робочою мовою Єврокомісії. Єдине місце, де готують фахівців зі шведської, з данської чи литовської мов, — наш університет. Якщо не буде набору, це стане реальною проблемою.

Частина гуманітарних спеціальностей також може просісти. Я не вірю, що вони зникнуть повністю. Наприклад, ми зараз витягуємо соціологію коштом нових, конкурентних дисциплін. Соціологічна школа університету Шевченка відома, але й тут є проблеми. Тому складно спрогнозувати точно, але ті напрями, які я назвав, будуть під загрозою точно.

Фото: facebook/Володимир Бугров

Щодо ще одного популярного тренду в навчанні — ІТ. Поясню. Насправді ІТ — це математика. Big Data Science — це математика і статистика. Штучний інтелект — це також математика. А в школах нині проблеми з математикою, фізикою, хімією. Саме тому наші природничі факультети й інститути працюють зі шкільними вчителями хімії, математики, фізики. Бо якщо не буде математиків — не буде кібербезпеки. Якщо не буде фізиків — не буде матеріалознавства, нових технологій. Якщо не буде хіміків — не буде фармації. А українська фармація, на щастя, збереглася. І там потрібні якісні хіміки — аналітики, органіки.

Чи змінив університет програми підготовки спеціалістів для галузі ВПК? Зокрема, для виробництва дронів, ракет, кібербезпеки? 

Я не буду називати конкретні речі — є ж певні обмеження на публічні розповіді. Але, по-перше, усі освітні програми ми регулярно переглядаємо й адаптовуємо — раз на два-три роки. Ми вже маємо наукові дослідження закритої тематики, які реально допомагають нашим Збройним силам нищити ворога. Їх дуже багато. Звісно, це насамперед природничі й ІТ факультети, інститути.

Чи використовують у цій роботі штучний інтелект?

Звичайно, використовують. Але тут, знову ж таки, є певні застереження. Будь-який інструмент має і плюси, і мінуси.

Ми використовуємо штучний інтелект для моделювання, але водночас обмежуємо його використання в освітньому процесі.

Бо надмірне захоплення такими технологіями відучає мислити, працювати самостійно. Тут дуже важливо знайти баланс — ту межу, щоб не відбулося девальвації знання і девальвації досліджень. Ми цей баланс намагаємося тримати.

«Професор у середньому отримує 40–50 тисяч гривень. Асистент — приблизно 22–23»

Цікаво, що, на відміну від інших ВНЗ, бюджет університету в законі прописують окремим рядком. І так уже багато років. На 2026-й він становить 2,7 млрд грн, що на 200 млн більше порівняно з 2025-м. На що саме піде додаткове фінансування? 

Насправді фінансування в держбюджеті відбувається лише за однією програмою «Освіта». Або, як вона офіційно називається, «Підготовка кадрів і утримання баз практики». За всіма іншими програмами ми фінансуємося, як інші ЗВО.

Збільшення нашого фінансування цього року повʼязане передусім з рішенням Кабінету Міністрів і Верховної Ради про підняття окладів для науково-педагогічних і педагогічних працівників з 1 січня на 30 %. Це анонсували ще минулого року під час ухвалення держбюджету. Тому ми заздалегідь закладали відповідні розрахунки.

Плюс. Є факультети й інститути, де багато контрактників — наприклад, Інститут права чи Інститут міжнародних відносин. Там ми можемо фінансувати додаткові ставки завдяки спецфонду.

А є хіміки, фізики, ФРЕКС, Інститут високих технологій — у них більші доходи від наукових проєктів і міжнародних грантів. Не лише українських. Тому вони отримують суттєві доплати.

Поки що, принаймні до кінця навчального року, ми не бачимо проблем з дефіцитом коштів на оплату праці.

Які середні зарплати викладачів?

Звісно, це залежить від стажу, наукового ступеня, звання. Але в середньому професор отримує від 40 до 50 тисяч гривень. Асистент — приблизно 22–23 тисячі гривень. Це насправді немало.

А ви особисто?

У мене за тарифним розрядом оклад складає приблизно 34–35 тисяч. Далі йдуть надбавки за стаж, за ступінь, за звання. Загалом за півтори ставки — ректора і пів ставки професора — я отримую в районі 90 тисяч гривень. Але повторю — це півтори ставки. Я ж не лише ректор, я ще професор кафедри історії філософії, маю повноцінне навчальне навантаження — у першому семестрі це було вісім пар на тиждень.

Ви згадали про залучення коштів від міжнародних партнерів. За три останніх місяці скільки  зафандрейзив університет? 

Я можу сказати за минулий рік — ми затвердили фінансовий звіт, є цифри. По платних послугах — це 2 мільйони 640 тисяч гривень, переважно за наукові дослідження. А по грантах — 57 мільйонів гривень. Це дуже великий показник.

Для цього (пошуку додаткових коштів. — LB.ua) у нас є відповідні підрозділи: відділ міжнародного співробітництва, науково-дослідна частина. Ми або самі пропонуємо свою участь партнерам, або подаємо заявки на відкриті конкурси. Особливо активно працюємо в Erasmus, де проєкти реалізують у форматі консорціумів. До речі, вперше в історії український університет став координатором проєкту DIGIUNI — і це наш університет.

Нещодавно в Києві відбувався благодійний вечір УКУ — вони нафандрейзили для університету 36 млн гривень. Таку подію проводять щорічно. І це в першу чергу про спільноту. Чому нічого подібного немає в Шевченка? Це ж логічно. Як на мене, відсутність навколо університету такого ком’юніті  — точно ваше як ректора недопрацювання. 

По-перше, УКУ — це приватний заклад. Наш університет державний. Плюс проблема насамперед у тому, що державно-цивільне, державно-приватне партнерство в Україні не розвинене. І це вже завдання для Верховної Ради на рівні внесення змін до чинного законодавства.

Пам’ятаєте, великий приліт по центру міста восени 2022 року, коли університет постраждав? Держава на відновлення дала 15 мільйонів з необхідних 90, за ці 15 мільйонів щира вдячність, ми ж усе розуміємо. Залишок потреби покрило Турецьке агентство розвитку, вони відремонтували нам Жовтий корпус. І що? Одразу прийшов запит від правоохоронців: на що і як кошти витратили? Ми надали всі документи одразу. Ясно, там усе чисто, але просто сам факт.

Не думаю, що це якось впливає на формування спільноти навколо університету. Спільноти, яка підтримувала б його. 

Можливо, ще проблема в тому, що ми занадто великі. Приміром, навколо Інституту журналістики своє ком’юніті, своє в міжнародників. Але загалом я погоджуюся — зарахуємо до недопрацювань.

Якщо продовжити про приватні й державні заклади освіти, згадується ваша епічна заруба з президентом KSE Тимофієм Миловановим. Одна з його заяв, що «державні університети нічого не вчать, культурно калічать дітей, беруть хабарі, допомагають ухилятись, марнують державні кошти». Як приклад він згадав КНУ, який, як ми сьогодні обговорювали, фінансується окремим рядком у бюджеті. Ви йому у відповідь написали, що альтернативи державним закладам немає. 

Я щиро вітаю, щоб приватний освітній бізнес розвивався. За 30 з гаком років незалежності ми бачили масу приватних закладів, які відкривалися і закривалися. Але в жодному з них я не бачив, наприклад, фізики й хімії.

KSE максимально по точних науках.

Зараз у KSE є лише математика.

А університет — це передусім місце, де є фундаментальні науки. Навіть якщо там невеликі набори, все одно вони мають функціонувати. Массачусетський технологічний, Оксфорд, Єль, Гарвард — це всюди фундаментальна освіта.

«Претензії НАЗК безпідставні, мета — зняти мене з посади»

Ви згадали, що коли турецькі партнери надали кошти на ремонт Жовтого корпусу, до вас прийшли правоохоронні органи. Але це не єдиний випадок. Інші ми обговорювали в попередньому інтервʼю, декілька років тому. Розберімо свіжі кейси: у грудні 2025 року НАЗК знайшло недостовірні дані у вашій декларації — начебто не задекларували елітної квартири в Києві, приховали права на користування ще однією, авто, не задекларували низки гонорарів, котрі отримала родина. 

Довідка НАЗК й адмінпротокол уже в Шевченківському суді міста Києва. Суд відбудеться найближчим часом: спочатку перша інстанція, потім, якщо треба, буде апеляція. Ми подали всі документи, включно з банківськими роздруківками і підтвердженнями витрат.

Я вважаю цю довідку НАЗК безпідставною, лише з метою зняти мене з посади. Про це я написав голові НАЗК, звернення в Комітет ВРУ з Стокорупційної політики та до громадської ради НАЗК.

Яка загальна сума претензій у цій справі?

Сумарно в довідці НАЗК фігурує близько 890 тисяч гривень — це кілька поповнень банківської картки, плюс історія з начебто незадекларованим автомобілем. При цьому, наприклад, вартість машини взяли за експертною довідкою без огляду — і вийшло, що 2023 року вона ніби дорожча, ніж була у 2018-му, що виглядає абсурдно.

Якщо взяти конкретні суми, то, наприклад, 1400 євро — це кошти, які я сам вніс на свою картку перед поїздкою до Франції, бо компенсацію за відрядження отримав лише через місяць після повернення. У банківській довідці прямо зазначено: внесення власних коштів.

Далі кошти, пов’язані з робочою поїздкою моєї дружини до Тулузи, — це фінансування за програмою Erasmus, що підтверджено наказами і платіжними документами. Далі моя поїздка до Італії — так само Erasmus. Ще 250 євро, які я отримав у вересні, — це компенсація витрат за поїздку до Брюсселя, де запрошуюча сторона NATO відшкодовувала витрати.

Важливо, що на сайті НАЗК є роз’яснення, що компенсації від міжнародних організацій взагалі не підпадають під декларування. Чому ці документи не були враховані, не розумію і розцінюю як тиск.

А щодо незадекларованого авто?

Йдеться про автомобіль мого сина. За законом, декларувати треба, якщо я користувався ним понад 183 дні на рік станом на 31 грудня. Я цим автомобілем не користувався — у мене є службовий і власний. Є навіть довідки: 31 грудня я був у Східниці на своєму Mitsubishi Outlander з родиною.

Однак НАЗК посилається на інформацію від мережі АЗС про паливний гаманець, з якого начебто заправили авто сина, як доказ, що я користувався ним. Хоча там немає фіксації, який саме автомобіль заправляли. Те саме з парковкою — немає прив’язки до конкретної машини. Та як аргумент використали фотографію в авто сина 2025 року із системи «Безпечне місто», щоб довести начебто моє використання цього авто сина у 2023-му. Я вважаю такі докази недоброчесними.

Основні претензії НАЗК — це незадекларовані квартири.

Якщо відкрити декларацію, видно, що квартира, де я живу, оформлена на мою дружину — і вона там задекларована ще з 2005 року. Мені закинули, що я мав окремо вказати право користування, хоча воно не має грошової оцінки.

Інша квартира, в яку ми інвестували, теж є в декларації: там був обмін облігацій на право власності, бо під час інвестування я купував облігації, які також були задекларовані. Тобто мова йде радше про технічні формулювання, а не про приховування майна.

Ви кажете про те, що так хочуть усунути вас із посади. Точніше не допустити до нового конкурсу. Хто саме в цьому зацікавлений?

Багато хто стверджує, що це Погорецький Микола Анатолійович, проректор, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук, лауреат премії імені Патона. Кажуть, що він сам це розповідає в різних установах та інституціях. (Від редакції: LB.ua готовий надати пану Погорецькому можливість відповісти на такі закиди).

Скажу лише, що претензії НАЗК — це не поодинока історія. До цього були дивні випадки, коли від мого імені розсилали судові позови до різних журналістів, хоча я не подавав їх. Ми зверталися до поліції, і слідчі навіть встановлювали, що судовий збір сплачували певні особи і відправляли документи поштою від мого імені.

Ще один випадок. Якось ми з дружиною вийшли з дому і побачили, що на моїй машині стоїть інший номерний знак — схожий, але з іншими літерами. Викликали поліцію, перевірили через систему «Безпечне місто» і з’ясували, що цей номер раніше був прив’язаний до автомобіля, який давно зняли з реєстрації. Тоді навіть у поліції припустили, що це могли бути заготовлені номерні знаки «під прикриттям». Я також написав заяву, і це також розслідують.

Це не один скандал за вашу каденцію. Їх багато, але найголовніший, це коли в лютому 2022 року в мережі поширили інформацію про начебто ваше інтимне листуванням зі студентками і з підлеглими. 

Ні, зі студентками листування не було. Можна припустити, що зняли реальне листування з політиками й розбавили його компіляціями, де містились навіть граматичні помилки.

Усі ми розуміємо, що зняття інформації з телефону такого рівня не обійшлося без відповідних органів. Я більш ніж переконаний, що це все почалося після того, як я відмовився віддати землю університету під забудову, коли прикривалися іменем одного високопосадовця.

Ну, не знаю… Чому тоді через суд досі не довели, що це листування, скрини не відповідають дійсності? 

Бо як судитися з анонімними каналами у Telegram?

«Червоний губер» — це громадська організація, офіційно зареєстрована. 

Повірте, ми юридично це питання досліджували — без шансів.

Підсумовуючи. Ви стверджуєте, що НАЗК збиває вас з виборів. Але тут є нюанс: можна двадцять разів хотіти очолити університет, але за ректора голосує педагогічний колектив — процедура ж дуже прозора насправді. 

Ну, є різні схеми. Наприклад, призначення когось виконувачем обовʼязків ректора.