Невидима депресія: чому продуктивність не означає благополуччя

У суспільній уяві депресія досі часто виглядає як повна втрата здатності жити: людина не встає з ліжка, не може працювати, не відповідає на дзвінки. Проте реальність значно складніша. Тисячі людей щодня ходять на роботу, волонтерять, керують командами, піклуються про інших – і водночас перебувають у стані хронічної депресії. Саме цей феномен у побуті називають «високофункціональною депресією».

Цей термін не є клінічним діагнозом, однак він описує реальний і поширений досвід. Йдеться про хронічну форму депресії, симптоми якої можуть бути менш вираженими, але сталими та виснажливими. Людина може залишатися зовні ефективною, але внутрішньо жити з постійним смутком, втомою, порожнечею та втратою здатності відчувати радість.

«Саме по собі формулювання “високофункціональна депресія” не означає, що цей стан є ані легким, ані менш серйозним. Часто зовнішня продуктивність справді може маскувати те, що відбувається всередині: внутрішню напругу, виснаження та хронічний стрес»,– пояснює Валерія Палій, клінічна психологиня, психотерапевтка, віцепрезидентка Національної психологічної асоціації, голова робочої групи адвокаційної кампанії ZDOROVI «Свідомий вибір».

Валерія Палій, клінічна психологиня, психотерапевтка, віцепрезидентка Національної психологічної асоціації, голова робочої групи адвокаційної кампанії ZDOROVI «Свідомий вибір».

Коли працездатність стає маскою

Люди з хронічною депресією часто не відповідають стереотипному образу «людини, якій погано». Вони можуть бути відповідальними, залученими, активними. Ба більше – саме активність інколи стає способом виживання.

«Нерідко люди вдаються до так званої суперфункціональності, щоб відволіктися від емоційного болю. Це може виглядати як допомога іншим, волонтерство, надмірна зайнятість. Для оточення це виглядає так, ніби людина добре справляється, але всередині може бути спустошеність, втома, біль і смуток»,– зазначає Валерія Палій.

У соціумі, де цінується ефективність, продуктивність і витривалість, психічні труднощі часто сприймаються як слабкість або небажана вразливість. Це створює середовище, у якому депресія стає «невидимою»: її не помічають ні роботодавці, ні близькі, а часто– і сама людина.

Мова, яка забороняє страждати

Окрема проблема– те, як суспільство говорить про психічний біль. Фрази «потерпи», «буває гірше», «зберися» можуть звучати як підтримка, але насправді вони виконують іншу функцію– знецінюють досвід.

«Фрази на кшталт “це неважливо” або “так у всіх” працюють як мовні маркери, які нормалізують страждання. Вони зводять складний психічний стан до нібито слабкості характеру. У результаті людині фактично повідомляють, що з нею нічого серйозного не відбувається»,– пояснює Палій.

У клінічній психології це явище називають мінімізацією. Воно позбавляє людину права на власні переживання і суттєво знижує готовність звертатися по допомогу. Замість підтримки з’являється сором: якщо «це несерйозно», чому мені так погано?

Депресія – це не лише емоції

Хронічна депресія– це не тільки про настрій. Тривалий психоемоційний стрес має цілком реальні біологічні наслідки: впливає на гормональний баланс, імунну систему, роботу мозку, серцево-судинну та нервову системи. Вона здатна загострювати наявні захворювання і створювати нові.

Коли такий стан триває роками без лікування, він часто поглиблюється– зростає ризик тяжких депресивних епізодів і суїцидальних думок. Саме тому маскована депресія є не менш небезпечною, ніж та, що має очевидні симптоми.

Український контекст

Для України ця тема особливо болісна. Історичний досвід життя в умовах дефіциту, війни, радянської культури мовчання сформував уявлення, що біль потрібно терпіти, а звернення по допомогу– це щось зайве.

«Радянська спадщина значною мірою сформувала культуру мовчання про особисті труднощі та знецінення індивідуальних потреб. Це безпосередньо відображається і в ставленні до психічного здоров’я»,– наголошує Валерія Палій.

У суспільстві, яке живе під постійним тиском війни, втрат і тривоги, ризик хронічної депресії зростає. Але саме в такому контексті звернення по допомогу є не слабкістю, а умовою виживання.

Саме на подолання цієї культури мовчання спрямована адвокаційна кампанія ZDOROVI «Свідомий вибір». Це проєкт, який працює з мовою, стигмою та доступом до психіатричної й психологічної допомоги, формуючи в суспільстві розуміння: психічне здоров’я – така сама частина медицини, як і фізичне.

«Свідомий вибір» говорить про право людини називати свій стан, отримувати коректну інформацію, звертатися по допомогу і не бути за це засудженою. Саме через такі кампанії змінюється суспільна норма: від «терпи» до «ти маєш право на підтримку».

Право на допомогу

Депресія не завжди виглядає як злам. Вона часто виглядає як життя «на автоматі». Людина може працювати, піклуватися про інших, бути корисною– і водночас втрачати відчуття сенсу, радості й внутрішньої присутності.

Всесвітній день боротьби з депресією – це не лише про статистику. Це про право людини визнавати власний стан і отримувати допомогу. Психотерапія, консультації психіатра, медикаментозне лікування – це інструменти відновлення, а не ознака слабкості.

Формування культури психічного здоров’я – одна з ключових умов стійкості українського суспільства. І кожне чесне слово про депресію робить цю культуру сильнішою.