Представники колоніальної адміністрації зацікавлені в "російськомовності" – письменник

"Російськомовні українці" не є єдиними ні соціологічно, ні етнічно, ні культурно.

Про це в інтерв'ю журналу "Країна" сказала письменниця Оксана Забужко.

"Не люблю вживати "російськомовність" як кваліфікаційну ознаку. Це – огрублення реальної ситуації, і не зовсім безневинне. Виходить, ніби "російськомовні" - це якась об'єднана спільним інтересом єдина, гомогенна спільнота. Але це зовсім не так. "Російськомовні українці" не є єдиними ні соціологічно, ні етнічно, ні культурно – не більше, ніж, скажімо, "бородаті" чи "синьоокі". Їх, до речі, ніхто ж і не досліджував, як спільноту, це все зі стелі взято. Товариш Путін сказав, що у нас "17 мільйонів", замість 17 процентів російськомовних, і ми раз у раз за ним бездумно повторюємо, що "пів-України говорить російською". І, мовляв, не дай Господь їх дискримінувати", - сказала письменниця.

Російськомовне середовище в Україні не вивчене, наголошує Оксана Забужко:

"Хто вивчав їхню дійсну мовну ідентичність? Хто професійно "оцінював" їхню російську - наскільки вона російська, наскільки "піджин", наскільки "робоча", наскільки "кухонна"? Хто питав, якою мовою говорили їхні батьки й діди? Я б тут танцювала від 1933 року. Бо зрозуміло, що, наприклад, внуки русифікованих у другому чи третьому поколінні, нащадки жертв Голодомору, - з нащадками колоніальної адміністрації, чи то привезеної, чи то місцевої, - навряд чи матимуть спільний інтерес у збереженні російськомовності українського інформпростору. І їхні мовні пріоритети, і мовні прогнози на майбутнє дітей теж можуть бути різними. Але чуємо ми тільки підпертих Путіним "представників колоніальної адміністрації" різних мастей, які наполягають на подальшому утриманні свого привілейованого становища у стосунку до автохтонів – тих, кому російська як за УРСР, так і, чого гріха таїти, за незалежної України, забезпечувала статус "білої людини".